Організації колективного управління майновими правами: реалії сьогодення та перспективи майбутнього

Згідно п. б ч.1 ст. 15 Закону України «Про авторське право та суміжні права» виключне право дозволяти або забороняти використання власних творів належить їх авторам або суб’єктам суміжних прав. Законодавче закріплення такого права є, свого роду, гарантією того, що способи використання об’єктів інтелектуальної власності третіми особами відповідатимуть інтересам авторів або суб’єктів суміжних прав.

Разом з тим на практиці такий підхід щодо монополізації розпорядження виключними правами не завжди є доцільним. Наприклад, банальне відстеження правомірності використання твору третіми особами особисто автором має свої труднощі, адже використання об’єктів інтелектуальної власності може здійснюватись на території кількох адміністративних одиниць держави або держав. За такої ситуації відстежити факти неправомірного використання достатньо важко.

Тому, зазвичай, такі завдання покладаються на організації колективного управління майновими правами. Згідно ст. 49 ЗУ «Про авторське право та суміжні права» організації колективного управління майновими правами наділені наступним спектром повноважень, таких як можливість укладати договори з користувачами, погоджувати розмір винагороди за користування об’єктом інтелектуальної власності, розподіляти винагороду (роялті) тощо.

Існування інституту колективного управління правами, безумовно, є позитивним з точки зору вимог як вітчизняної, так і світової практики. В рамках України існує 14 постійно діючих організацій колективного управління майновими правами (згідно даних офіційного сайту Державної служби інтелектуальної власності України). Така кількість організацій цілком виправдана адміністративно-територіальним поділом держави (хоча, на нашу думку, створення таких організацій у кількості, що відповідає кількості адміністративно-територіальних одиниць України тільки б сприяло підвищенню рівню захисту прав законних правоволодільців).

Разом з тим аналіз законодавчого регулювання діяльності таких організацій свідчить про наявність у ньому прогалин або неточностей, що спонукає до вироблення нових підходів до функціонування організацій колективного управління майновими правами.

Так, згідно ч. 3 ст. 49 ЗУ «Про авторське право та суміжні права» організації колективного управління мають право резервувати на своєму рахунку суми незапитаної винагороди та зберігати їх протягом трьох років. У випадках, якщо правоволодільці не звертаються до таких організацій за виплатою винагороди, то після спливу трирічного терміну організації управління майновими правами мають право використовувати такі кошти для власних потреб. Таке положення є фактично утопією, адже Закон не визначає жодних механізмів сповіщення правоволодільців про наявність винагороди. Також залишається не зрозумілим, яким чином правоволоділець може відстежити надходження винагороди до однієї із 14 існуючих в Україні організацій колективного управління майновими правами.

Одночасно не знаходить свого закріплення належний механізм здійснення перевірок звітності третіх осіб, які використовують об’єкти інтелектуальної власності. Цей момент є принципово важливим. Так, виплата винагороди організаціями управління майновими правами здійснюється згідно наданих користувачами фінансових звітів, точність та правильність складання яких залежить тільки від сумління самих користувачів. За таких умов імовірність надання звітів, в яких користувач може занизити показники використання об’єкта інтелектуальної власності, є достатньо високою. Тому нагальною є необхідність вироблення механізмів звірки таких даних.

Також залишаються відкритими ряд таких питань, як необхідність стягнення плати за ретрансляцію об’єктів авторського права та суміжних прав; вироблення належного механізму взаємодії організацій колективного управління майновими правами між собою; необхідність стягнення плати за приватне копіювання, що також розуміється у контексті використання об’єкта авторського права та суміжних прав тощо.

Наведене свідчить про необхідність перегляду положень ЗУ «Про авторське право та суміжні права» у частині функціонування організацій колективного управління майновими правами та розробки закону про організації колективного управління майновими правами.

На даний час перші кроки у цьому напрямку вже зроблено. Так, 29 грудня 2014 року у приміщенні Державної служби інтелектуальної власності України відбулось засідання робочої групи щодо розробки проекту Закону України «Про колективне управління майновими правами суб’єктів авторського права і суміжних прав».

Хотілось би відзначити, що перспектива прийняття такого Закону є достатньо далекоглядною та актуальною з точки зору того, що з підписанням Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом Україна взяла на себе ряд зобов’язань, серед яких і удосконалення національного законодавства у сфері інтелектуальної власності у досить стислі строки. Гадаємо, що створення нових підходів до організації колективного управління майновими правами на об’єкти авторського права та суміжних прав стануть значним «кроком уперед» на шляху до формування досконалої правової охорони прав авторів та суб’єктів суміжних прав.